день розквіту

 

день виходить з себе

***

сонце

***

ким ти був?

 

він сьогодні сказав:

апельсином!

і все засміялося

***

він сидів 

на старому стільці 

і годував єдиного білого голуба

 

голуб утік

ти утік

тоді ми перестали 

їсти помаранчеві фрукти

 

нікому не сказали

чому?

***

день горів

а ми стояли і дивилися

не торкайся ніг 

не торкайся рук 

не торкайся вуст своїх бо обпечешся

​

навколо мене бігає дівчинка років п'яти

і кричить: соняшник 

соняшник

соняшник

а я бачу вогонь і вогонь

що забирає 

наш день 

куди і для чого

і нас в ньому

від нас самих забирає

 

дим буде білий чи чорний

питаю у когось

 

не чую нікого нічого у відповідь

постоявши втікаю

***

поле

***

очі дивляться  в лінію горизонту

сонце дзвенить у відблиску води 

 

червона риба у воді:

віддай мені слово 

каже очима:

віддай

***

але ніхто ніколи не чув як

моє поле жовте зелене червоне

прикидалось великою водою

а я лягала в траву і слухала

як риби сміються очима 

наді мною в пшениці

 

голос тремтів в моїй голові 

а потім 

сам себе боячись 

втікав в пшеницю до риб

і я ставала жовтим зеленим червоним

вода повертала мені моє поле

чистим-чистим 

навіть трохи прозорим

 

і спекотні спекотні дні 

продовжувались

вітер хвилі котив пшеницею

далеко-далеко

високо-високо

***

у свою тишу вона посадила квітку

червонішу за кров

вигадала їй ім'я  

дозволила квітнути 

 

щоночі дощі приходили до неї із пам'яті 

щоночі вони сідали біля її голови і дивилися 

 

готую втечу для себе й для квітки 

тепер нікуди без неї

тепер нікуди без себе

доведеться квітнути

бачиш?

бачу

 

дощ залишається в тілі 

навіть коли прокидаюся

 

його голос вміє ставати річкою 

за нашим садом починалась дорога 

за нашою дорогою починалося поле

за нашим полем починалася річка

його голос іноді стає річкою 

доки говорить 

річка тече 

відбиває в собі мої очі 

риба ковтає їх 

і я сміюся

лоскітно

тікатиму полем цим довго

довго

і довго

аж поки не знайду ту квітку 

 

вона тобою щоночі світиться

***

дерево

***

світло заповзає у крону дерева 

щоб статися шелестом листя 

щоб статися криком птаха 

щоб врешті-решт статися 

хто його хоче зловити 

хто його зловить 

хто 

в тремтінні стебла 

між порухами захований звук вітру 

його промовляння 

світло надламує себе 

розламує навпіл 

на троє 

на четверо 

щоб народитися

***

на кожній сидить птах

 

дивляться на мене

один серед них

хоче мене впізнати

але я біле на білому

я синє на синьому

я повітря серед повітря

він дивиться на мене - птах

і не може впізнати

як впізнати того хто не говорить?

 

зустрінемось тишею

кожен в своїй 

дійде до єдиної тиші

 

хтось надійшов

і розлякав птахів

тепер дерево одне

дерево без птахів

я без тебе

***

перший спогад

***

чисте легке небо  

вливається в нас із тобою спокоєм 

 

лежу на землі  

і прошу землю  

щоб та дозволила мені стати  

соняшником 

ти мене не чуєш 

тут поряд  

дивишся в сонце й  

сам стаєш сонцем  

білієш і йдеш у свій шепіт  

я тебе більше не бачу 

продовжую лежати на землі  

і хотіти стати великим 

і теплим соняшником  

лиш для тебе 

від всіх потайки  

 

прошу будь ласка 

 

сухі стебла трави мовчки похитуються 

сумно схиливши голови 

 

сонце шепоче:

не треба  

 

чисте глибоке небо падає  

на мене 

і земля німіє 

і я німію  

і тиша відкривається 

в небі 

тиша