Тарас Ріль
шлях в нікуди
СОН НІ
шум
ракета
він побіг
в ейфорії від доріг
і шляху
знамено
вперед
безцільний
космос
наздоганяє
його рейв
спустошеного дня
його
спаленого тишею змісту
вгадай
біжить він
селом чи містом
чи перпендикулярно в риму
образок
і панічний дим
що до пари його
непевним рухам
рвучкості
японському буто
фристайлу
стрибкам
через сходинки дитинства
і роздільну здатність
здатися
перед покликом природи
в її теплу могилу
нагріту його ж бігом
пристрастю
неозначеного займенника
і краплинної мови
в яку закохуються нещадно поети
поки тліють
мов мухи
мов мурахоїди
що граються їхнім чутливим гріхом
на публіку
гріхом бути голим
недоліком
цвяхом без партнера
дошки
заіржавілим
як позіхання чорної кішки
коли її сприймають
за прикмету
релігійний ритуал
у галактичному межипросторі тривог
безбожному
холодному
мов просвіт Арістотеля на людей
і Христовий крик
після того
як розбійник зітхнув поруч
і зітхнула нескінченність
поглинувши крапки
недопалки
вселюдського духу
загубити себе
замість буддійського переродження
в синтетичній нірвані
чергового успіху
і все не про те
поезія
фото Тараса Ріля
ПРИЗНАЧЕННЯ
голий папір
дременув навтьоки
нівроку
за ним рушив день
і пробитий у вусі рік
без сумніву
перемога
з поразкою
над усіма
коли переминаєшся з ноги на ногу
від рідини
у сумбурну масу
неримованих змістів
і пафосного спітнілого мікрофона
з мікрощілинами
вщерть заповненими
спогадами
цим мастилом для механічного ремесла
автора гімн ів
таргана в побігеньках за
кометою кіно
теплом театру
мальовидлом музики
вбранням візуального ви
стецтва
(гімни є знищенням
спортсменів-плавців
у бульйоні означень
української мови
культуриста
супроти витлумачених орків і Ґолумської горлянки не в Горлівці рече медовоогидну
месу
експанотця всєя руси (виPUTINілого поблядика на грибку моєї підліткової смердючої
ноги)
у рядку дякую ЗСУ вклади його й кудись ти)
менше й більше з тим сяким осьдечки отетерілим од і до відправи без жодних згадок
про католиків і позірно ліберальних протестantes без Лютера під пахвою на христ. рейві
в Берліні
воля в кулаку
вирішує в справі з каблуком
і давнім ідолом
порнокоником
жінкою
скидаємо її не як еротику
а як скульптуру Натхненню з мосту Мірабо
замінюючи на полунично-вишневе а?щось
і не у 2D
а в артактивізмі лівого толку
з вибіленим волоссям у ніздрях
готовим до наступної доріжки на губах
цукрової пудри
одомашненого
новітнього матеріального
комплексу закарбованих епохою маркетологів настрою
речей
перелічених в USD-іпостасі моїм кумиром lil peep на його ж татуюваннях
речеякі додають вершкового в полум’я радикального цинізму
ніші для наївних посіпак #gentleminions
з асонансами (бог-а! сюдь-сюди!) у жовтий текст тараса ріля
анулюючи його помпезність
і постсоцреалізм критику того
що за вікном
та ніби з правого боку
(під) серцем
відчутним у гармонійності коми ','
клінічної психології
безладної перед екстремумами тіла в людинозвивинах і -сплетеннях
німецьких картин з віковим обмеженням
забираючи звідусіль викрик манги (яп. 漫画 マンガ)
що упав би під
ні
жну
насолоду
в дуеті з одурілістю
і зрадіснілим BAM (bam) привласнює з крильцями курка
іззасмаженими до сніданку яйцями на Сковороді привіт бджолам
дитиновільна childfree шершень
віднімаємо штамп промовистих наративів потоку дощових крапель у рот
генія-безхатченка й без кума
від стократ перенесеного на потім побачення зі справжнім собою (брак о!цього у вірші)
замінюючи його черговими порожнечами
дорогою
розвитку для майбутніх поетів
з одного корита п’ють корови з прекрасною мордою
«Біла книжечка»
Дебютна книжка автора
***
друже
запрошую тебе на прогулянку
простудженою вулицею
заселеною людьми-бджолами
через десяток вуликів-барів
зустрінеш там за стільцями повстанців
які тільки тільки тільки
видихнули з секундою в макабричних алко- й нарко---так---танцях
спинися на місці
ввійди в цю роздебенду рухів
спини із собою Підмогильного місто
і водоспад сліз
мов краплинок
п’ять старих копійок
(мужика з франківської Стометрівки :: Дай П’ять Копійок)
сьогодні й завтра ти
дитя
в якого на колінцях
увесь іграшковий світ
за пазухою тримаєш цяцьку
названу
свобода війни
і невже щойно відбувся УПівцем
чи тільки тільки тільки
вирушаєш
за слідами дороги Леоніда Кантера й Валерія Маркуса
за вібро терпкого серця Романа Ратушного
обабіч надр тиску в грудях Миколи Хвильового
перед фінальним вистрілом в антикомуністичні скроні
вони люблять нас дужче за матір
і правопорядок фантазмів закону
в країні розбитої свідомості
яка кричить прямісінько в телефон-поштамт
бога
ми не відрікаємося й від тебе
не заграємо й по-бідняцьки не плачемо
єден
одне
пишеться для тебе зізнання
ти
наше
найкраще
побачення
суддя й сусіда
нас
проклятущих співців
на фоні української поезії
підіймай з нами її стяг
і неси на поле бою
боже
в серцях
на фронт
до Харкова й Жадана й передових волонтерів
культура в наших руках
і ми її малюсінький вогник
жевріє
і божий вогонь
жеврітиме
і гнівний покрик
супроти всякої негідності
після Революції (Гідності)
офсетна макулатура визріває в наших руках
і вона не чорно-біла
там м'ясо кишки й внутрішні органи
без донорського терміну споживання
і можливості з феніксом Дамблдора воскреснути
наша мова ж
як стерилізоване лезо
небезпечна бритва
:: :: ::
подвійне вето ми наклали на помилку
втечу в засмальцовані майонезом краї
скажу
скажи й ти
скандинавській холоності Європи
НІ
(ТИХИЙ ХОЛОКОСТ)
і плюнь із високого пагорба на її неочевидні політизовані здобутки
у міжнародних неромантичних стосунках
істинне слово
не злетить з уст коханої повії
з Дикого Поля
(Дике Поле
саме за себе говорить)
і карпатська полонина трембітанням визрілої лексики повітря з перезвуками опришків
теж
і чорне
червоне в теперминущості море
що хлюпоче хвилями об сталеві крильця
борти 'чайки'
яка допливе
до нашої протоземлі
і її не спопелить брех...подих 'Онікса'
фаршировані гасла крилатого 'Калібру' зі свистом російського вітру
/// /// ///
номер
вперед
інструмент
БЕЗМЕЖНОСМЕРТЕЛЬНА ВОЛЯ
МОЛИТОВНА АПРІОРІ
ПОЛЯ НА ЗАМІТКАХ
«Бензин»
сказав я
сво''му другу — коридору
ми впали ниць
і «шусь» під ковдру + дерев’яну звідусіль
с/танок світів
збірка весіл/ь
«Не знаю»
ш-п-чув
і зубами «рив''» паркет я
о — любий гнилий
чарівний давній
друже з гетто
(Писав листа)
ножем швейцара
нач'' з бруківки
скрипку різЬба
і якби так
і де не глянь
комар-маляр
до... до верхівки
пнеться
з мого вуха
стінний
(Розкричались)
неначе ми припнули
вільні стосунки
друже
в коридорі
на зупинці
н.і.ж.н.и.м ц.в.я.х.о.м
***
Ти цокаєш зубами вже у вересні, наче крій осені забрав усе твоє тепло й літню славу —
бути, хоч від чогось, вільним.
Ти — окаянний мороз по шкірі.
Поставлю тебе в Залу Образків поетів.
І це не буде... ще не буде... як? любов.
Двійник.
МІНУС
на лавці з бабусиною
осінню
лічи листочки
й летючих жуків
заглянь у себе
із прошепотіли (ми)
"досить"
нема ж ще розталого снігу
й талих вітрів
нема нових сторінок
і крихітного досвіду
тільк сон невеселий
поміжже нього сноходець
ти
без ґрунту
рвань кутів
напрямку
куди піти
і для кого соняшником прикиданцем
знахарем добра
зализаних кривд
зеленої біблії у віршах
бу!
ти
ПЛЮС
невже туттам натяк кін (...)
невже клейкий страх
невже витерті минулим
ривки на устах
чи збиті вершки рими
для випитого життям
"так"?
питай у повітря
що вбирає нашу дріб'язковість
трагедію маленьких людей
на задвірках
птахів
вивірок
акторів профанів нізвідки
стеблин
пуху
й губки для воєнного часу
ДОРІВНЮЄ
тупик не носить тавро прекрасного
У ДУЖКАХ
я не чичую твого роду
твоє обличчя молоде як у жовтня
незнанки Смерті
ЛИСШТИ
.
"перший"
пишу тобі з того світу
погода напрочуд холодна
нічого силоміць і вільно не світить
не видко ні янгола ні порогів
не грає сонце із місяцем й зорями
у футбол
ні
якщо я не з цього світу
не пишеться навіть тобі
.
"другий"
собі
перекрив крихтоподібний голос
таблеткою мелітора
за друзями не моніторю
червоний екран моїх моніторів очей
і гусне гнійний туман довкола
бермудського трикутного кола
лаючись на лиманне небо
без опору
на закони природи
повторюй
нема в самогубців ні міліметра вродливого
не сьогодні й не вряди-годи
см'язливе пекельне шелестіння односкладового
ні
його адресуємо порожнечі
в яблучко завмерлих світінь
ціль
між крапкою та комою вставного до речі
і знічев'ялого мерехтіння тітьнітітітьніні
поетичного мовлення струму стрьому
гине воно
так само
недоречне
лягаючи на плечі
самітних хлопців без коріння
дуба в землі
ми не посадили дерева
з сім'єю
обабіч незбудованого будинку
також ні
виття ні
крислате ні
вйо талапучка піч сі до ре мі
забудь нашу
пісню
вірші
лепетання вереди стерику
й скривлені в усміху губи
перед долиною мрійснівнадійливих
скриків багато
поглядом ів
линяй
--
поза вересень
жовтень
і знавіснілість моря у листопаді
ракетному
--
в безумовну покусану даль
у середині краю з нічого
де ми й оселилися
дворові собаченята
чому ж душа нам тоді дана
якщо кришиться перед ликом його
абсолютної чистоти?
.
"третій"
питання перелік біль втеча котрої хочеться втекти блук блокада стріл ви україна україни
в огненятах руїна 13-о полку призначення спец вижити з кобзарем омолодженим о
звільнений до мовчанки перед ттям майбу стопом перед новими кордонами вдихів
повітря й квітне ш ти там як уперше з котом подружився зарослий монах і
теплогенератор мурм'явкого мильтіння у довгих руках осені босої й наче каміння з
сердечним ядром цілую тебе неживе для людей
поверніть мені донецький аеропорт
2014
.
22-ломний
ІНФАНТИЛЬНІ РОЗМОВИ
питалися в ґрунту
чи твердо йому
лежати долілиць
питалися в черв'яків
чи загубили в тунелях землі
каблучку
колишньої кротячої дружини
питалися в камінчика
чи сьорбає воду
з недосяжного нам джерела
питалися в коріння
чи зручно йому прометеєтись
для братів наших старших
для дуба й клена
питалися в мерців
чи весело їм не живеться
зазираючи
в темінь вогких істот
неістот
навіть не очі
один змовчав
земля задвигтіла
між крилами ведмедки
---------
байдужість здобуток найлегший
як і свійське людське скороспіле гниле
означення
"Epistula ad Romanos"
ми радо йдемо на дно неозоре тритомне м'ясисте не тримаючись за гілку христа цю
руку яка нас обманула перед віщим у непевності світом вибач ісусе ми йдемо на дно
бездітною істотою безмовною безперечною без тебе :1523—1534:
***
мені некомфортно жити
я виходжу на вулицю мов обпечений
боляче стає від дурниць
від близьких
які люблять мене
кровоточить у мені й криве слово
чуже
чужий кинутий взір
і насмішка
за спиною наче лавина
з викриків
що я невдаха невтішний
і намагаєшся кинутися навтьоки
спринтерським бігом
у любов
у вірші й скупе сонце
допоки не причалапає в'їдливий гість
біль
біль турбує
біль ранить
біль не несе спроквола літню радість
зустрічі з черевомовцем
природи
за ґратованим вікном
він вбиватиме тебе вільно
повільно
пульсуючи скронями й отрутою забруднюючи голубу кров
незрозумілого походження дозами
і без дозволу
для носія
померти
автор Тарас Ріль
10 лютого 2023
Друга книжка автора. Артбук "Рефлексія тилу"
