top of page

Книгозбірня

Анна Майор



Ілюстрація «Провесня»


Книгозбірня. Сухозлотниця. Дзвінке свічадо.

Помаранчі. Потяг. Кам’янисто-гострий шлях.

Одна трильйонна – всі оці слова, 

Та вже в нутрі моєму здійнялось торнадо,

Що страху і непевності поставило солодкий шах.

А потім мат. А потім – до трепету прекрасний мат.


Псалми. «Міста» і «Драми». Intermezzo.

Пісні. Любов і пристрасть. Жваве скерцо.

Тепер чомусь здається, мов кожна літера, тихенько й мимохіть

Неначе просить: «Та ж смакуйте, відчувайте, говоріть!»

А разом з тим перетворилась 

На м’який і ніжний, солодесенький щербет,

Де кожна кома і тире – то спеції, що криють кухарський секрет,

Де слово – соковита ягода, що гілочкою вилась,

А речення, а зміст – то захоплення щасливця,

Що скуштував прекрасну страву й враз отримав щастя крильця.


Я знаю, знаю: скільки од і звершень подаровано мистецтву губ!

Творці, ціловані чуттєвими богами, 

Збагнули велич слова за буденними бортами.

Розбили, знищили усіх лихих облуд.


Та вмить реактори у моїх жилах вибухають 

Вибухають гнівом та нестримним болем:

Сотні архівів, сакральних, проклятих, мов чайки над морем

Верещать: скільки крові, скільки мук,

Скільки страху й болісних сполук

Відчули на собі оті творці, оті боги

Оті солдати, що ламали ворога дроти

Ті відчайдушні, запальні, що хапали мертві кулі

Й малювали український обрій, незважаючи на грози й бурі.


А ми? А що‌ ми? Що навколо? 

Забули сенс, забули зміст, згубили ми усе

Потопили у екранах, беззмістовних фото,

Відірвали, мов безпомічне лясе.

І я казала, я відповідала:

Ні, прокиньтесь, годі, я прошу!

Та всі дивились так, немов я лахи вбрала

Й пришили мене сміхом по дурному шву.


Розучились міркувати, піддались омані

Й досі ми відштовхуєм своє

Легше реготать, мов блазні на вокзалі

Легше проказати: головне, що м’ясо всі жуєм!

Легше мати лайку, пестощі, розваги

Легше губи фарбувать, щоб не лишитись без уваги

Легше все важке, змістовне проминати

Треба далі ще розповідати?

Гадаю, що ні. 

Шкода, що такі зараз дні.

Дні, що наповнились би вкраїнським звучанням

Та натомість б’ються з буденним бурчанням

Дні, що ввібрали б у себе вкраїнську гордість

Якби ж не напоролись на усталену, прибиту плоскість. 

І от я думаю: хіба ж за це боролися творці й боги?

Хіба ж за це ламали ворога дроти?

Хіба ж за це вони тепер терплять і кров, і муки,

Страх і болісні сполуки? 

Хіба ж за це ловили мертві кулі?

Хіба ж за це ступають попри грім і бурі?

Гадаю, що ні.

Шкода, що такі зараз дні.

А щербет отой, український, милозвучний

Усе ж таки прекрасний, усе ж таки до усмішки блискучий.

Блискучі наші букви і вуста – без іронії.

Блискучі наші подихи, блискучий крок

Написати б це на аркуші історії… історії, історії!

Чорнилом праведних незлих думок.


31 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Імпресія

Comments


bottom of page