Художній огляд картин Ореста Кузіва

Сергій Шинкарчук

«А вам і волосся все на голові пораховано», Орест Кузів

На перший погляд картина Ореста Кузіва «Корови» справляє доволі тривожне враження, насамперед передачею кольору: густа насичена червона палітра кольорів, яка, либонь, межує з тривожним багряним. Багряний – завжди, свідомо чи несвідомо, асоціюється з вогнем, ба – з кров’ю. Мабуть, не просто так ця картина написана під час війни. Картина, не побоїмося сказати, насправді дихає кров’ю.

Спершу опишемо саме зображення. Як ми вже підмітили, полотно промальоване червоними фарбами, чистим контрастним червоним – дві третини від усього об’єму картини, у верхній частині. В центральній частині розташувались одні з улюблених образів художника – дві корови, вочевидь, чорної масті; одна з яких стоїть в профіль, інша ж – лежить (посеред багряного потоку!) і неначе дивиться з полотна на глядача, принаймні, ледь помітні дві цятки, що губляться серед чорного обрамлення. Нижня частина – земля, всіяна де-не-де ледь не вулканічними мазками впереміш з чорними та тьмяними затертими відтінками. Загалом «Корови» справляють дивовижне магнетичне враження, незважаючи на всю кривавість кольорів, або ж завдяки їм.

Є дві центральні тематики, котрі одразу впадають у вічі – це, звісно, корови, а також колір. Вони, з одного боку, мовби гармоніюють між собою, а з іншого – утворюють якусь химерність, навіть противагу одне одному.

Найдивніше те, що вони (корови) розміщенні в суцільному кривавому тлі, – а кров, як знаємо, завжди символізувала певну жертвенність, життя, – спокійно стоять і лежать відповідно. Та й самі тварини є свого роду символами життя та жертви, а також української землі. В їхніх обрисах не проглядається жодного неспокою, вони – зауважимо – не біжать, не роблять різких рухів, принаймні автор не показав подібного, а спокійно, майже нерухомо перебувають на одному місці. В цьому і проявляється дивина, змістовий контраст між головними елементами картини та її тлом, в той час як в сукупності вони творять гармонію. Але розберемо детальніше поведінку тварин, їхню сливе нерухомість. Про що вона свідчить? Та, що стоїть з лівого боку, немовби дивиться вдаль, її погляд спрямований кудись дальше за саму картину, але по світлішій червоній полосі, що оперізує та певним чином розділяє небо і землю, можемо здогадатися, що дивиться вона саме туди, адже за отим непроглядним жертовним вогнем, під ним просвічується і врешті поступово виходить на поверхню м’яке світло-червоне зарево, яке говорить, що за цією багряною масою є світлі тони.

«Корови», Орест Кузів

Тобто зір тварин спрямований на ту смужку світла на заході (сході?). Можливо, тому вона спокійна? Інша корова лежить поряд, також спокійна, однак її голова обернена мордою до глядача, і в цій оберненості можна все-таки впіймати певний порух. Очі споглядають прямо, ніби хочуть щось сказати тому, хто розглядає всю цю експозицію. Але єдине до чого врешті доводиться повертатися – це спокій і кров. Проте кров не вбивча, а радше, як вже казалося, жертвенна. Ще один момент – корови знову ж таки не жахаються посеред подібного тонажу, хоча саме вони і могли б бути тими жертвами незгасного вогню. 

Звичайно, по цих двох коровах можна відчитати набагато більше, принаймні порозмислити над тим, що вони можуть означати, хоча б гіпотетично. Приміром, образи з дитинства художника, його візії, саму Україну в полум’ї війни. Можна стверджувати, що передовсім ці маркери є головними у відчитуванні даної картини. Звісно, не одними тільки коровами, а й вітряками, копицями, будяками чи то пак осотами, переважаючим чином елементами з природи та сільського ландшафту ознаменовує собою живопис художника. Однозначно, це походить не тільки від захоплення природою, а від глибшої спорідненості її з самим життям, сиріч з безпосереднім досвідом. Цілком логічно, враховуючи, що Орест родом з Прикарпаття, де фактична більшість є споріднена з селом, як родинним та національним еквівалентом. 

Щодо аналогії з Україною – вона сама напрошується на позір, оскільки – не тільки інстинктивно, а й усіма вищезгаданими доведеннями, прочуваннями сміємо констатувати – виражає переживання й бачення очима митця перипетій війни.

«Корови» – надзвичайно глибоке зображуваними сенсами полотно, як візуальними (колірною гамою), так і локальними й глобальними. Має як національний, так і авторський контекст, чим і приковує увагу глядача. 

Живопис Кузіва глибоко суміжний із західно-українським життям, з його природнім, часто сільським наративом, це стосується зокрема і християнського означення його творчості. Візьмемо під приціл саме останню характерність. Приміром, картина «Великодній натюрморт», де ми можемо споглядати сугубо західну архаїку образу: три великодніх паски, чотири свічі, образ Богоматері з дитятком Ісус, китиці верби, що схилились над цими речами на столі. Все це виписано в притаманному імпресіоністичному вимірі, із глибокою колірною тональністю.

«Великодній натюрморт», Орест Кузів

З роботи «А вам і волосся все на голові пораховано» буквально пашить символікою, потягом до помірного експерименталізму, пошуку чогось прихованого. Внизу напис ідентичний назві, з Євангелія від Луки (12:7). Кольори в помаранчево-червоних тонах, з вкрапленнями жовтого, як завжди гармонійно-контрастні, що не засліплюють безпосередні об’єкти-символи. У верхній частині – Всевидюще око Бога, єдине з білими контурами, а під ним –  невиокремлені тринадцять постатей, що начебто знаходяться в тіні оцього всебачення Бога, у ледь вгадуваній лінії човна, під його пильним дбайливим поглядом, – яскравий посил до фрази сказаної Ісусом до людей. Інший символ – ключ, загадку якого вочевидь потрібно відгадувати відповідно до всієї картини, проте достеменно складно сказати, що мав на увазі художник. Це можуть бути ключі від Царства Небесного, а може бути ключ – як духовне відкриття Бога через слова з Євангелії. Символізм ключа має дуже широке поняття, тим паче в біблійному розумінні.

«Ісус», Орест Кузів

Ще однією картиною, яка промовляє не тільки про миттєвість візій художника, а й про певний потяг до постмодерного, символічного живопису є «Ісус». На ній, звісно, образ Ісуса з нечітко вималюваними рисами обличчя, однак з достатньо чітким окресленням форми, насамперед волосся та тернового вінця на голові. Так, це Христос розп’ятий, втім, картина дихає напрочуд святковою урочистістю, світлом. Про це говорить хоча б святий німб над Ісусом, жовтого забарвлення, а також – в нижній частині – найпевніше постаті з Тайної вечері, які немовби споглядають на обличчя Христа. А обличчя… Що за обличчя! Воно притягає і водночас світиться з полотна. Ця притягальна сила заворожує, немовби приковує погляд до картини, хочеться направду пильно вдивлятися в цей образ – сумних очей, які взаємно вдивляються в тебе, цей сум містить в собі і любов і, властиво, особисте промовляння. Ісус же – посеред, в центрі, він промовляє з картини, світить з неї, і – що характерно – любить також з неї.