Галина Мирослава
«Богиня Мойра: початок життя», Марина Куц
Одна лінія
між двома точками проходить лише одна лінія
якщо проходить
як між серцями
тільки кількість вольт різна
Ти - людина
Так, ти – людина.
Туго затягнена шкірою, як барабан,
Оперезана ременем часу, відведеного тобі,
Під ударами долі
Стискаєшся,
Набираючи голосу всередині себе
Для вибуху назовні.
Так, ти – людина,
Частина простору, що обмежена серцем своїм
І впольована словом.
Всюдисущим.
Барабанними ударами долі покльована,
Аби неміряним відзвуком звитися,
Пробуючи стати впрост.
Ти – людина.
Ти хотів
ти хотів не мати
бо мав
ти хотів мати
бо не було
сьогодні є
завтра немає
сьогодні нема
завтра є
однак
ти волієш за власним бажанням
володіти і відпускати
відчувати присутність і відсутність
бути у тілі та позбуватись його
розливатись і розсипатись
розчинятись і випаровуватись
повертаючись коли забажаєш
в одне ціле
бо час умовність
бо ти умовність
та
ніколи
якщо це стосується тебе самого
***
усе що ти маєш тебе має
усе що ти поглинаєш
тебе поглинає
є плюс
за тобою вибір
є мінус
його ще треба побачити
***
і хоча спрощення
може стати причиною ускладнення
ти його шукатимеш
аби почуватися певніше
***
міцно стояти на ногах
не раз складніше ніж іти
стояння вміння потребує
не триматись за руку
за поручні
за ідолів
за ідеї
навіть за думку про незалежність
що як і кожна настирна думка
узалежнює
«Богиня Мойра: початок життя», Марина Куц
Жінка
Твого тепла падучий п’янко квіт,
Розводить вуст солоні небозводи.
І вигнута півмісяцем у ритм,
Ти – первісна.
І витончена в подих
Тонким звиванням талії, плечей,
Колоссям пальців,
Грацією, блиском.
У танці часу ти – земна колиска
Й опора вічності розхитаних очей.
***
навколо так багато води
пливти легко
виплисти важко
Думки
Їх безліч
Одночасно нападаючих
Голосних
Вони рояться
Обмотуються
Жалять одна одну
І розлазяться
Залишаючи петлі
Потокам крові
***
голосом
земля вистелена
птах птахові на крила наступає
поки не злетить
поки не пронесеться проз
прозу
з човнів вух воду вихлюпає
і на мовчазній хвилі губ
завмре
наступає
поки не навчиться дивитись на сонце
з повною довірою
без страху тіні
Ми
ми зупинимо час
і помножена на його відсутність швидкість руху назустріч
обнулить будь-яку відстань
заковтне маленькі я
перші літери безладу
і нам залишиться видихати по краплі себе
поки не сплетемось в одне ми
ми ми мир