top of page

Ми

Галина Мирослава



«Богиня Мойра: початок життя», Марина Куц



 

Одна лінія

 

між двома точками проходить лише одна лінія

якщо проходить

як між серцями

тільки кількість вольт різна

Ти - людина

 

Так, ти – людина.


Туго затягнена шкірою, як барабан,


Оперезана ременем часу, відведеного тобі,


Під ударами долі


Стискаєшся,


Набираючи голосу всередині себе


Для вибуху назовні.


Так, ти – людина,


Частина простору, що обмежена серцем своїм


І впольована словом.


Всюдисущим.


Барабанними ударами долі покльована,


Аби неміряним відзвуком звитися,


Пробуючи стати впрост.


Ти – людина.


Ти хотів

 

ти хотів не мати

бо мав

ти хотів мати

бо не було

сьогодні є

завтра немає

сьогодні нема

завтра є

однак

ти волієш за власним бажанням

володіти і відпускати

відчувати присутність і відсутність

бути у тілі та позбуватись його

розливатись і розсипатись

розчинятись і випаровуватись

повертаючись коли забажаєш

в одне ціле

бо час умовність

бо ти умовність

та

ніколи

якщо це стосується тебе самого 


***


усе що ти маєш тебе має


усе що ти поглинаєш


тебе поглинає

 

є плюс


за тобою вибір

 

є мінус


його ще треба побачити


***


і хоча спрощення


може стати причиною ускладнення


ти його шукатимеш


аби почуватися певніше

***

міцно стояти на ногах


не раз складніше ніж іти


стояння вміння потребує


не триматись за руку


за поручні


за ідолів


за ідеї


навіть за думку про незалежність


що як і кожна настирна думка


узалежнює



«Богиня Мойра: початок життя», Марина Куц



Жінка

 

Твого тепла падучий п’янко квіт,


Розводить вуст солоні небозводи.


І вигнута півмісяцем у ритм,


Ти – первісна.


І витончена в подих


Тонким звиванням талії, плечей,


Колоссям пальців,


Грацією, блиском.


У танці часу ти – земна колиска


Й опора вічності розхитаних очей.

***

навколо так багато води


пливти легко


виплисти важко



Думки


Їх безліч


Одночасно нападаючих


Голосних


Вони рояться


Обмотуються


Жалять одна одну


І розлазяться


Залишаючи петлі


Потокам крові


***


голосом


земля вистелена


птах птахові на крила наступає


поки не злетить


поки не пронесеться проз


прозу


з човнів вух воду вихлюпає


і на мовчазній хвилі губ


завмре


наступає


поки не навчиться дивитись на сонце


з повною довірою


без страху тіні


Ми


ми зупинимо час

і  помножена на його відсутність швидкість руху назустріч

обнулить будь-яку відстань

заковтне маленькі я

перші літери безладу

і нам залишиться видихати по краплі себе

поки не сплетемось в одне ми

ми ми мир

99 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page