Анжелка, як завжди, прокинулась рано. Червоні штори у її кімнаті пропускали сонце. Жарило з самого ранку.

Коли його обличчя, ледь-ледь заспане та розгублене, визирнуло з криївки, лісові хащі хитнулись од морозяного ранкового вітру.

Кажуть, птахи відлітають у вирій. Але в Провінції птахів вони не залишають своїх домівок.

Про що ми говорили? Про світлину й кольори? Здається, так. Так вони казали. Що ми вдихали? Повітря, водночас і кисень? Здається, так.

Однією з речей, яку Ада ненавиділа більше за власне тіло, були дзвінки від матері. Дівчина не знала достоту, чи любила вона матір взагалі.