Микита Рижих
Ілюстрація "Провесня"
***
набуває напуває
валиться велиться
автомат ще одного вбивці
***
де б я не жив усюди зі мною чорні птахи
вони приходять і стукають у вікно
а я весь такий білий
а птахи всі такі чорні
і потім я несподівано прокидаюся
і дивлюся у вікно
на сусідські окопи та бомбосховища
**
Військово поетична криза постаті
Буквар перетворюється на book war
Птах на страх
Біль на смерть
Інтуїтивні посмішки у відповідь на смс
Яке більше ніколи не прийде
***
Дзвін смолоскипу
Клопіт дощу
Криниці із білої криці
І хто тепер зможе сказати мені
Що я не кисень
Хіба я не луги
На полі всього
Що тільки існує на світі
Хіба не існує на світі
Архангелів з білим крилом
Так може так само
Так само так само так само
Мене не існує
Можливо так само
Так само так само так само
Дивиться на мене з неба Бог
І не вірить у моє існування
***
Моя адреса солов’ї
Соловки
Столовиє
І кафєйниє
Машини літаки потяги
Сумний та тихий подих вітру
Країна глухих
Безкраї лани сліз
От моя споконвічна адреса
***
Хтось замів снігом сліди
Хтось недоречний стоїть поза зором
Очі вдають птаха що летить у невідомість
Шлях — це і є сутність пташиного шляху
Смерть і народження трави
Кожна людина це травина
Кожна людина це тварина
Снігові ікла кусають подорожніх
Куди вирушили подорожні?
Подорож у казку неначе подорож у кафку
Хлопчик стимулює уяву пестощами
Дівчинка подумки перетворюється на русалку
Неприступний камінь співає оди мовчанню
Розділові знаки перетворюються на пробіл
Рвані сорочки синтаксису огортають синкопи
Маленька людина шукає щастя
Невеличка людина грає зі щастям
Карлики дивляться на білосніжку аби її згвалтувати
Вовки годують нас фаршем із бабусі
Няні вдають із себе дорослих
Хлопчик стимулює простату дівчинкою
Дівчинка стає думкою
Рвані сорочки шкіри огортають серце загублене у кістках
Очі шукають люстерко
Губи мовчки повторюють одне й те саме:
Будь ласка
***
Стріляй у мене
Моє тіло для тебе занадто живе
Стріляй у мене
Твої очі для мене занадто чужі
Стріляй у мене
Твої руки тремтячі не схожі на попіл
Стріляй у мене
Мої руки тремтячі не схожі на попіл
Стріляй у мене
Коли пройде останній у нашому житті дощ
Стріляй у мене
І ми обидва впадемо на чорну холодну землю
***
Нехай ми будемо вдвох у метро
Стрибатимемо як зайці ескалаторами
Напуватимемо як вода лінії метрополітену
Своїми тілами
Нехай це буде подих кондиціонеру
В пекучому підземеллі неначе вітерець
В пекучому підземеллі неначе моє тіло
І тіло твоє
Нехай ми будемо їсти морозиво
На останній зупинці дня
Бо лише так можна зустріти
У суцільному пеклі метрополітену
Клаптик правди
Подих зими
Ілюстрація "Провесня"
***
На світі не існує більше варварів
Ти знай що вони більше не сплять
А накидаючи плаща на своїх корів
Стоять у кутку зі склянкою молока і палять
Та якщо більше варварів не існує
То що їм робити як не спати
Дві тисячі літ у саду сирійському є
Прихисток грати страти і ти
Останній із варварів намагаєшся знову
Займатися своїми звичними справами
До речі іноді віддавати себе цілком співу
Зараз почнеться те що не передати словами
Я горю вогонь ти горю вогонь ти п'єш горю-
Чий гаря-
Чий вогонь
Чай вогонь
Ми з тобою
На жаль останні з варварів
Ми
Зникаємо
Зникаємо
Зникаємо
Неначе ті три розбійника
Біля хреста Христа
***
Янголи рушають на ирій стріт
Щоранку о дев’ятій нуль нуль
Вони не знають чим усе завершиться
І злякано рушають на ирій стріт
Добряче поснідавши росою та нектаром
Щоранку рушати на ирій стріт
Напевно це їх покликання
Янголи старі дерева
Племінниці лугових марі
Їх подоба вічно змінюється
Вони щоранку рушають на ирій стріт
О дев’ятій нуль нуль і глибоко вростають корінням*
У землю
*Примітка: посилання на вірш «Дерева збираються у дорогу», Дзюн Такамі
***
Викатуваний із меча
Буднів
Граюся в м'яча
Як той будда
У прокуратурі
Голосу логосу
Тихо вранішнє
Проміння сонця
Перетворюється на
Павутиння на
Плетиво на
Мереживо
Нас
Надурили дурили
І хулігани
Ані
Слова
Ані
Подиху
Лише
Викатувані з меча
Буднів
Граються в м'яча
З буддою
Три білі мавпи
Які згодом стануть
Людьми
***
То це і є те саме опудало
Опудало з беверлі хілз
Що зростає в інтегральному
Вимірі
Поруч із астрофізиками ядерниками
Бетховенами сальєрі
Саками нагасаками
Які величезні очі
Який страшний
Величезний рот
Гігантські руки
Кирпатий
Двометровий
Дерев’яний
Тупий
Бабця з сусідньої
Вулиці каже
Одного разу він образиться на нас
І піде
Невідомою стежкою
В невідомому напрямку
До невідомого друга
Зрадник
Зрадник
Зрадник
Іди від нас
Прощавай
І той піде
Лише залишить напам’ять
Декілька старих фото
І тоді ми всі скажемо
Наповнивши фарбою пензлі
А перо чорнилом
О мудрий Данте
Ти мав рацію
У дев’ятому колі
Панує люта зрада
Жертва яка любить
Свого ката
Одного разу
Залишиться зовсім одна
І не розумітиме
Як без нього існувати
Як існувати далі
Без любові ката до жертви
Що робити
Якщо мене більше не любить
Мій кат
***
Під спільним небом
Містика зору (чийогось погляду?)
Додолу
Туди куди заводять втомлені від вітру очі
Трава ніби поцяткована
Чим?
Ким?
Трава ніби поділена маркером на ескізи
Пазл?
Викрийка?
Проте трава все одно цілісна й спільна
Так само як і небо
***
Крики судомних вулиць вавилонської темряви та
Чийсь сміх
Люди з (х) (г)олодом рук
Їх смішна зовсім не місцева вимова